Шкільне життя

Школа, яка дивиться в майбутнє

Літином іде осінь. Вистукують стакато по асфальту каштани, метеликами  в жовтневому вальсі кружляють листочки, стелячи до ніг перехожих різнобарвні килими. Осінь перегортає сторінки своєї чарівної книги, де золотими літерами вписаний ювілей навчального закладу, який давно став для мене рідним: Літинській середній загальноосвітній школі №2 – вісімдесят п’ять!

Слово «осінь» прийшло  із давньогрецької мови і означає «жнива», «збір урожаю». Тож і наша школа запрошує на гостини всіх своїх друзів, щоб поділитися плодами, зібраними на освітянській ниві, де споконвіків сіялося розумне, добре й вічне, де завжди сподівалися сходів не на місяць чи рік, а на цілий вік людини. Тут завжди працювали на майбутнє, бо ж учитель в усі часи тримав у своїх руках ланцюжок, яким поєднував минуле з прийдешнім.

Тут схилялися перед людським розумом, вважаючи його сумою найкращих пережитих почуттів. Тут успіх учителя завжди був в успіхах учнів, тут ніколи не забували, що талант, як діамант, треба шліфувати.

Ось так із року в рік і жила школа, весь час зустрічаючи й випроводжаючи, даруючи себе гомінкій дітворі, прокладаючи їй шлях у майбутнє.

І стоїть вона на перехресті доріг та людських доль із 1932 року.

Школі  щастило, бо її керівниками завжди були небайдужі люди, мудрі наставники, справжні господарі: випускник Одеського університету Флейтман Й.М., а з 1933 року – Шевчук Г.Л. У 1939 школа вітала своїх перших випускників.

17 липня 1941 року тут було призупинено навчання, оскільки Літин перебував у фашистській окупації. 20 березня 1944 року наше містечко  визволили війська 317 Таманської дивізії. Цього ж року сонячного квітневого дня школа знову розпочала свою роботу.

У п’ятдесятих роках тут навчалося уже шістсот учнів. У цей час школу очолювали Нарожний П.П., Романюк І.Ф., Демірський І.І.

Двадцять три роки (1963 –1986)  на посаді директора  був Бояров Михайло Володимирович. Щорічно школа давала путівку в життя ста двадцяти – ста сорока випускникам, які разом з атестатами про середню освіту отримували свідоцтво про набуту кваліфікацію шофера,будівельника, рахівника, швачки, електрика. У тисяча дев’ятсот шістдесят сьомому році  досвід роботи школи вивчала бригада Міністерства освіти. Директору школи було присвоєно звання «Заслужений учитель Української РСР».

Вимогливий і справедливий Розторгуєв Микола Сергійович, залюблений у квіти й народні звичаї Глуховатий Володимир Петрович. Вони зовсім різні очільники школи, але кожен приніс сюди щось своє, додав свіжий струмінь натхнення й звитяги.

Шістнадцять років керував школою Бояров Анатолій Васильович. За цей час було досягнуто високого рівня у навчанні та спорті. Кращі роки свого життя присвятив школі Собко Станіслав Антонович. Добрим господарем нашого навчального закладу був Нагорний Михайло Михайлович, а Шмигель Анатолій Олександрович своїм прикладом надихав дітей до занять спортом.

У 2016 році директором  стала Катріна Тетяна Володимирівна, колишня випускниця школи, яка сміливо, креативно втілює у життя нові проекти.

Літинська СЗШ I-III ступенів №2 свято шанує пам’ять про тих, хто вже переступив  межу вічності, хто навіки залишився у спогадах випускників Учителем.

У ці ювілейні дні висловлюємо глибоку вдячність педагогам-ветеранам, які завжди вболівають за все, що відбувається у школі, радіють за нас, допомагають порадами.

Учителю! Низький тобі уклін за самовіддану працю, за повсякденний подвиг, за вічну потребу в творчості й працелюбстві, за знайдений шлях до розуму людини. Саме завдяки  умінням і старанням педагогів школярі посідали високі місця на районних, обласних та Всеукраїнських олімпіадах та конкурсах, здобували першість у спортивних змаганнях. Славу нашій школі разом зі своїми вихованцями здобули Івашкевич Валентина Тихонівна, Барткова Леоніда Михайлівна, Розторгуєв Микола Сергійович, Квонкевич Марія Броніславівна,  Бабій Ганна Іванівна, Вєрнов Олександр Борисович, Сергійчук Марія Степанівна, Гордійчук Надія Семенівна, Боярова Галина Олександрівна,  Чорнокожа Іван Георгійович, Гуменний Микола Григорович, Собко Станіслав Антонович, Присяжнюк Василь Олексійович, Присяжнюк Гафія Степанівна, Панасюк Катерина Миколаївна, Катріна Тетяна Володимирівна, Підстружко Ангеліна Олексіївна,  Гуменюк Ніна Іванівна, Бірбраєр-Бик Євгенія Олександрівна, Радзієвська Олена Василівна, Вогнивенко Галина Олександрівна, Демкова Лілія Денисівна, Маліновська Наталя Михайлівна, Олійник Тетяна Миколаївна, Боярова Наталя Анатоліївна, Гуменна Марина Володимирівна,  Вишинський Іван Олексійович, Бойко Наталя Василівна, Середа Валентина Петрівна, Парасюк Світлана Георгіївна, Боярова Лариса Олексіївна, Омельянчик Ольга Миколаївна, Барановська Людмила Семенівна, Добровольський Станіслав Миколайович, Бевз Галина Володимирівна, Підстружко Лілія Петрівна, Гончар Іванна Юріївна, Бельдій Юрій Дмитрович, Глазкова Антоніна Іванівна, Буткалюк Тетяна Миколаївна, Затайдух Олена Миколаївна, Вітовська Тетяна Василівна, Шуберт Таїса Анатоліївна, Шуляк Андрій Сергійович, Расторгуєв Дмитро Федорович.

 «Усяка школа славна не числом, а славою своїх учнів», –  писав Микола Іванович Пирогов. Ми пишаємося нашим випускником Собком Сергієм Станіславовичем, якому присвоєно звання Герой України та вручено найвищу нагороду – орден «Золота Зірка» за мужність та високий рівень професіоналізму під час відстоювання територіальної цілісності нашої держави. Гордістю  школи стали Морозов Олександр Олександрович, Гуменний Володимир Миколайович, Сергійчук В’ячеслав Михайлович, Глазков Олексій Олександрович, Дикий Андрій Петрович, Нікітюк Юрій Миколайович, Нікітюк Петро Миколайович, Гончар Антон Петрович, Солодовнік Євген Ігорович, Столяр Олександр Володимирович, Ткачук Сергій Федорович, Сабашук Сергій Володимирович, Афанасьєв Андрій Михайлович.

Вшановуємо пам’ять Рожанського Пантелеймона Петровича, який загинув, виконуючи священний обов’язок у зоні АТО, Романюка Івана Петровича, що поліг смертю хоробрих, перебуваючи з інтернаціональною місією в Афганістані. Випускники нашої школи були на передовій у боротьбі з некерованим атомом під час вибуху на Чорнобильській АЕС. Низький уклін усім, хто, ризикуючи власним життям, завжди береже спокій мільйонів, для кого святими є  слова «Батьківщина», «честь», «обов’язок».

Наші випускники досягли вагомих результатів у науці, мистецтві та культурі, мають високі спортивні досягнення. Відомими на весь світ стали олімпійський чемпіон Борис Мельник,  фізик Леся Щуцька, музикант  Євген Громов, оперна співачка Олена Прибилюк, художниця-імпресіоніст Марія Франчук.

Нині, як і годиться ювілярці, наша школа прибирається до свята.

За постійну турботу й підтримку ми щиро вдячні народному депутатові Мельничуку Іванові Івановичу, Літинській державній адміністрації на чолі з Чернегою Ярославом Анатолійовичем, Літинській районній раді та голові Мельнику Віталію Борисовичу, голові селищної ради Бичку Анатолію Івановичу, районному відділу освіти  та його керівнику Гордійчук Тетяні Іванівні.

Наш спільний дім – це  невгамовна родина, де вчителі та учні разом творять майбутнє, це те місце, де духовно збагачується кожна дитина, де формується громадянська зрілість й особиста відповідальність. Тут створено всі умови для самореалізації та самовизначення школярів.

Літинська школа №2 не доношує стару систему освіти, їй не моторошно від нових викройок освітньої моди, бо дивиться вона завжди в майбутнє, вірить у кожного, хто хоч раз переступив її поріг. І хоча їй 85…Ні! Їй всього 85! А це пора зрілості, гарних усталених традицій і нових задумів та звершень.

Хай же щастить тобі в усьому,  рідна школо!  Примножуй свої ювілеї, збагачуйся новими здобутками, завжди наповнюйся дзвінкими дитячими голосами.

Надія Тимчишина,

учителька  Літинської  СЗШ I-III ступенів №2

У полоні натхнення

 Світлій пам’яті

Тимощука

 Володимира Афанасійовича

Кожна людина народжується із зерном творчості. Пізніше від холодних життєвих незгод, несприятливого душевного клімату чи  сили волі воно або гине, або ж, проростаючи, дає небачені, неповторні сходи, що стають багатим  урожаєм. Цей благодатний процес, без сумніву, освячений і полум’ям натхнення, цим дивним і прекрасним станом найвищого піднесення, коли  у польоті фантазії поєднуються спрага пізнання й емоції. Щаслива та людина, яка часто перебуває у полоні цього блаженства. До таких особистостей належав Володимир Афанасійович Тимощук, людина добра й щира, що відкривала для інших світ прекрасного і вносила у наше життя барви радості, зупиняючи чарівні миті буття. Митець відійшов у вічність, а свої полотна залишив для нас.

Переді мною картина майстра пензля «Батьківська хата», відтворена чіпкою пам’яттю художника. Між вивершеними кучугурами снігу, обкутана кукурудзинням, дивиться у світ невеликими віконницями селянська хатина, збудована на місці оселі, зруйнованої фашистами. Здається ось-ось припаде до холодних шибок знесилений хлопчик, що ледь підвівся після важкої хвороби. Він подивиться на темно-сірі хмари, які важкими брилами нависли над його домівкою, на снігові замети, на дерева, прибрані у білі шати, і усміхнеться: йому вчора сестра подарувала аж  шість кольорових  олівців. Він про таке і не мріяв. То був перший дитячий скарб. Потім олівці десь загубилися. Їх він довго шукав, але, так і не знайшовши, пізнав перше  дитяче горе.

Пізніше були вироби із глини, різьблення із липи,  якими дивувалися батьки і зачудовувалися сусіди. А ще не раз приходило у селянську хатину  натхнення (воістину: дух дихає, де хоче) і  садовило хлопчика за лаву, змушуючи творити.

«Дивися: усі діти, як діти, на ковзанці, а Танаськів ліпить», – чув іноді від сторонніх, але ще  не розумів тоді, що то його почала переслідувати, як і всіх талановитих, людська заздрість.

Життя завжди повертає на те місце, де бігало наше дитинство. Картина «Сільська вулиця». Вона вже зовсім не та, що водила хлопчика до початкової школи: тут інші будівлі, виросли нові люди. Але все-таки ця вулиця найрідніша і найдорожча серцю. Тому й передається нам особливий настрій художника, ми відчуваємо внутрішнє співзвуччя  і несподівано входимо у світ задуму.  Безпомилковість вибору фарб, абсолютна реальність відтворення – все це створює відчуття присутності, здається, що ти ідеш цією дорогою, дихаєш  свіжим повітрям, проймаєшся до болю щемливим станом минущості.

Схвальні відгуки вчителів, рідних, віра у власні сили викликали величезне бажання вчитися малювати. Але їхати у Київ, Івано-Франківськ чи інше місто, де були інститути, у яких він реалізував би свою мрію, юнак не мав змоги: це було не під силу багатодітній селянській родині.

Тому життєвий вибір збігся ще з одним захопленням: у 1965 році став студентом фізико-математичного факультету Вінницького державного педагогічного інституту. Та заповітне бажання не дає спокою. І тут випадково (та чи випадково?) Володимир Афанасійович дізнається про можливість одночасного навчання  у Вінницькій дитячій художній школі. Талановитого, працьовитого юнака запросили на роботу. Навчаючись в інституті, він два роки тут же завідує кабінетом образотворчого мистецтва на кафедрі початкових класів.

Служба в армії, різноманітні посади, і знову школа – Літинська середня  загальноосвітня №2. Тут  у щирому переплетенні величезного багажу знань із любов’ю до дітей проходили дні учителя. А ще у натхненні, яке так потрібне у нелегкій педагогічній роботі, бо ж учитель – це скульптор душі, він мусить зігріти ласкою, напоїти добром юні серця, вірити й любити, і пам’ятати, що власний приклад – найкраща проповідь.

Кажуть, що творчий учень віддзеркалює свого творчого учителя. І це справді так. Багато молодих людей, яким пощастило навчатися основам художньої майстерності у Володимира Афанасійовича, стали справжніми творцями прекрасного, бо кожному із них художник подарував крилате натхнення.

Звідки ж черпав сили Маестро пензля? Що було для Майстра дороговказом у Царство Духа?

Кажуть, що натхнення – це дія творчих сил. Значить воно приходить під час роботи. «Буває і так, – зізнавався Володимир Афанасійович. – А ще іноді, заманюючи до праці, мучить. Тоді беру мольберт, фарби і йду на «полювання за красою». Це вже він сміявся, щиро і відверто, як завжди.

Діставшись до місця призначення, художник розкладав свої нехитрі речі, і розпочиналося диво, ім’я якому творчість. У хвилини осяяння розливалося тепло по всьому тілу, і він напевне знав, що робити і як. Це на плече майстра всідалася муза і нашіптувала йому, яку фарбу взяти і що робити далі. А він, перебуваючи у найвищому кульмінаційному стані творчості, покірно виконував накази вибагливої панянки.

Найкраще співпрацювали вони осінньої пори, коли наставало свято фарб. Жовто-зелені, мідні, лимонні, жовтогарячі, червоні, коричневі, бронзові, пурпурові, золотаві – всіх не перерахувати. А скільки відтінків. Це все може помітити і передати тільки художник.

Натхнення – було його частим гостем, який міг завітати у будь-який момент. Тому й доводилося, куди б не їхав, возити із собою все необхідне для малювання. Ось так сісти на березі моря під Чабанкою і по-справжньому зрозуміти Айвазовського. Справді, воно прекрасне. На нього можна дивитися годинами і милуватися переливами фарб і витонченістю стихійних звуків. А ще краще відобразити все на полотні, увіковічнити цю неповторну мить.

Кажуть, що за картинами визначається душа художника. Якою вона була у Володимира Афанасійовича? Його роботи підкуповують щирістю, сюжети прості й невибагливі. Нічого штучного. Назви теж безхитрісні. Іноді  їх  і немає.

Володимир Афанасійович – був скромною і високодуховною особистістю. Його життя не раз кидало у темну безодню розпачу. Але він знаходив сили і відроджувався душею. Можливо, завдяки тому ж натхненню?..

На багатьох полотнах Майстра зображені церкви. Це – його молитва. Духовність художника, була тісно пов’язана з власним моральним життям, відображала високість помислів, мудрість, своєрідність світобачення і якусь особливу беззахисність.

Є у Володимира Афанасійовича картина-ікона, яка вирізняється з-поміж інших. Вона викликає у мене особливі почуття. На чорному тлі неба – образ Божої  Матері із Дитям. Із темнотою їх розділяє струмінь світла, який огортає і Землю. Під Святою із Сином зображено сім культових споруд.

Що символізує світло? Божу любов? Дорогу до істини? А можливо, то Вселенський потік натхнення, щоб у годину осяяння ми зробили правильний вибір – розуму у голови, доброти у серця,  Бога у душі.

Тимчишина Н.І.,

 учителька Літинської СЗШ I-III ст. №2